Буча — назва, що стала відомою всьому світу після початку повномасштабної війни. Та за роки свого існування це місто пережило чимало — від старовинного поселення до сучасного передмістя Києва з трагічною, але героїчною сторінкою новітньої історії.
Територія сучасної Бучі колись була селом Яблунька, вперше згаданим у 1630 році. Власником поселення став шляхтич Лясота, який отримав ці землі за військову службу від графа Потоцького. Уже тоді згадувалась і річка Буча — притока Ірпеня.
Археологічні знахідки свідчать про набагато давніше заселення цієї території. У 1952 році тут були виявлені артефакти XI століття, а також предмети Трипільської культури, що вказують на доісторичне життя.
У XIX столітті ці землі належали поміщикам Сагатовському, Красовському та Пеховському. В 1868 році тут запрацював цегельний завод. Також функціонували школа, виробничий комбінат і крохмальний завод.
Будівництво залізниці та поява селища
Розвиток населеного пункту суттєво пришвидшило будівництво Києво-Ковельської залізниці, яке розпочалося у 1898 році. Вже у 1901 з'явилося селище Буча з однойменним полустанком.
Буча швидко набула популярності серед киян як дачне містечко. Земля тут коштувала від 10 копійок до одного карбованця за сажень. Вартість оренди дач у сезон могла сягати 150–250 карбованців.
У 1907 році було створено Товариство благоустрою, відкрито базар, а в 1911 — освячено Свято-Петропавлівську церкву. В Бучі мали дачі Микола Мурашко, родина Булгакових, Євген Патон та інші.
Походження назви "Буча"
Існує кілька версій походження назви. За однією з них, вона походить від старовинного слова "бучадити" — підніматися, клекотіти, як джерело. За іншою — назва виникла під час будівництва залізниці, коли через невиплату зарплат робітники влаштували "бучу", тобто сварку.
Друга світова війна
Буча опинилася під окупацією 23 серпня 1941 року. Тут діяли партизанські загони, зокрема під керівництвом Марії Наконечної. У 1943-му партизани підірвали міст, тривали запеклі бої, було знищено німецький бронепоїзд ціною життя екіпажу танка Т-34.
У ті ж роки тут розташовувався командний пункт генерала Ватутіна.
Після війни почалося активне відновлення. У 1947 році провели електрифікацію та радіофікацію, збудували пішохідний міст, відкрили лікарню, почали зводити житло.
Статус міста та розвиток
У 2001 році Буча отримала власні герб і прапор, а з 1 січня 2007 року — офіційний статус міста. Міським головою з того часу й донині залишається Анатолій Федорук.
До 2022 року Буча була одним із найкомфортніших міст Київської області. Розвивалась інфраструктура, відкривалися нові ЖК, парки, освітні заклади, площа Героїв Майдану, станції очищення води. Місто приваблювало родини, які шукали спокою поруч зі столицею.
Вторгнення 2022 року
24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. 27 лютого почалися бої за Бучу. Українські сили зупинили ворожу колону, знищивши понад 100 одиниць техніки "групи V". Символом опору стала вулиця Вокзальна, заповнена підбитими бронемашинами.
Міст було підірвано, щоб зупинити просування ворога на Ірпінь. Окупація тривала понад місяць. Бучу звільнили 31 березня 2022 року.
Бучанська трагедія
Після звільнення стало відомо про масові злочини, скоєні російськими окупантами. У місті виявили тіла мирних мешканців зі зв’язаними руками, численні братські могили. Були задокументовані факти вбивств, катувань, ґвалтувань, мародерства.
Трагедія отримала назву "Бучанська різанина" і стала символом російських воєнних злочинів. Її засудили в ООН, а росію виключили з Ради з прав людини.
Місто-герой України
1 квітня 2022 року указом президента України Володимира Зеленського Бучі присвоєно звання "Місто-герой України". Разом з нею такого статусу були удостоєні Ірпінь і Гостомель — міста, які зазнали важких втрат, але вистояли.
Нагадаємо, покинуті міста України: історії місць-примар, що залишилися від радянських часів.
Ще більше гарячого та ексклюзивного контенту – у наших Instagram та TikTok!