Мріяти — цілком нормально. Дослідники підрахували, що від 30 до 50% часу неспання людина думає про щось, не пов'язане з тим, що робить у цю мить. Мрії розвивають емпатію, творчість і допомагають знаходити сенс у пережитому. Але є межа, за якою уява перестає служити людині — і починає нею керувати.
Цей стан називається дезадаптивним мріянням. Люди з таким розладом, за даними досліджень, витрачають на фантазії більше половини свого неспання — а в крайніх випадках до 12 годин на добу. Їхні внутрішні сюжети можуть тривати роками, мати складних персонажів і розгалужені лінії. Проблема не в змісті фантазій, а в тому, що людина не може їх контролювати. За оцінками психіатра і дослідника Коліна Росса з США, на це явище припадає від 2 до 4% дорослого населення — це набагато більше, ніж прийнято вважати.
Коли мрія стає пасткою
Дезадаптивне мріяння часто починається як захисна реакція. Діти, які зазнають цькування, самотності або емоційної травми, створюють внутрішній світ, де їм безпечно і комфортно. З часом цей механізм стає компульсивним — людина повертається до фантазій знову і знову, навіть усвідомлюючи, що витрачає час даремно.
Близько 80% людей з цим розладом використовують повторювані фізичні рухи: ходіння по кімнаті, гойдання, підстрибування — щоб підтримати занурення у фантазію. Музика також є поширеним тригером.
Наслідки для реального життя суттєві. Людина уникає соціальних контактів, втрачає мотивацію досягати чогось у реальності, адже в уяві все вже є, без зусиль і ризику. Це породжує сором, ізоляцію і відчуття втраченого часу, але розірвати цикл надзвичайно важко.
Хто в групі ризику
Дезадаптивне мріяння пов'язане з дитячими травмами: зневагою, емоційним насильством, порушеннями прив'язаності. Серед дорослих з діагнозом розлад аутистичного спектру 43% повідомляли про симптоми цього стану. Дослідники також фіксують перетин із СДУГ, ОКР, депресією та тривожністю.
При цьому дезадаптивне мріяння не є тим самим, що й ці розлади. Воно має власну феноменологію — занурення в наративну фантазію, дисоціативне поглинання і глибоку емоційну інвестицію у внутрішній світ. Перекриття з іншими станами є, але не означає тотожності.
Чи можна це лікувати
Дезадаптивне мріяння досі не включене до офіційних діагностичних класифікацій — ані до DSM, ані до МКХ. Це ускладнює стандартизацію лікування. Проте ранні клінічні дані є обнадійливими: цільова психотерапія, яка працює з тригерами, компульсивним зануренням, регуляцією емоцій і соромом, демонструє позитивні результати.
Мета терапії — не знищити уяву, а повернути людині контроль і вибір, щоб творча здатність служила життю, а не замінювала його.
До звернення до фахівця дослідники пропонують кілька практичних кроків: вести щоденник частоти і тривалості фантазій; замінити музику на подкасти, щоб прибрати типовий тригер; практикувати усвідомленість і читання довгих текстів замість короткого контенту; скоротити час на самоті і знайти, чим зайняти звільнені години.
Головне розмежування, яке часто втрачається в публічних дискусіях: мати історії в голові — не проблема. Проблема — бути від них залежним.
Читати: Костянтин Шпильовий – колишній поліціянт, юрист, мистецтвознавець і засновник детективно-юридичного агентства Absolution International Detective & Legal Agency розповів для видання UA.NEWS про своє бачення світу.
