Він бачив війну зблизька і відчув байдужість у тилу. Сьогодні Володимир Чеславський говорить про розрив між військовими та цивільними, проблеми працевлаштування ветеранів і необхідність духовної підтримки.
Детальніше — у відвертій розмові журналістки Дарії Голь з ветераном.
Володимир Чеславський — військовослужбовець, ветеран війни та голова ГО "Вічна Україна". До відправки на передову він певний час проходив підготовку в підрозділі. Каже, що спершу звикав до життя у військовому колективі.
Серед бійців були військові з досвідом АТО. Вони перевіряли новачків у різних змодельованих ситуаціях. Це робили для того, щоб хлопці не розгубилися під час реального бою.
Важливою частиною підготовки стали добові чергування. Доводилося не спати вночі. Організм виснажувався, але така практика загартовувала. Уже в зоні бойових дій це допомогло швидше адаптуватися.
За його словами, у війську молодих часто ставлять поруч із досвідченими бійцями. Це своєрідна школа виживання. Так новачки швидко вчаться відповідальності та дисципліни.
Підрозділ, у якому він служив, тривалий час утримував свої позиції. Під час ротації вони не здали жодної. За весь період служби їм не доводилося залишати позиції чи проводити термінову евакуацію. Усе відбувалося без хаосу і злагоджено.
Рішення, продиктоване необхідністю
Після початку повномасштабного вторгнення Володимир Чеславський не говорить про романтизм чи емоційний порив. За його словами, це було питання необхідності.
"Я більше це відчував як необхідність, тому що було страшно".
Страх був відчутним, особливо коли російські літаки літали над казармами. Тоді, згадує Чеславський, він ще був більше цивільним, ніж військовим.
Перші бої швидко змінили світогляд. З’явився практичний досвід і холодний розрахунок. Будівництво укріплень, контроль периметра, постійна готовність до загрози — це стало щоденною реальністю. Головне правило, яке засвоїв Володимир, — ворог може з’явитися з будь-якого боку. Тому довіра до побратимів має вирішальне значення.
Війна залишилася з ним і після повернення з передової.
"Я, мабуть, уже з цим буду жити все своє життя".
Чеславський говорить про змінене відчуття безпеки. Навіть у цивільному середовищі він гостро реагує на потенційні ризики. Каже, що небезпеки в тилу інші, але внутрішня напруга не зникає.
"Якщо казати по відчуттям, то я ніколи не буду нормально, мабуть, спати".
Відчуття небезпеки і ціна холоду
Фронт змінив спосіб мислення. Чеславський пояснює, що військовий оцінює загрозу не за емоціями, а за реальністю.
"Тобто, якщо якась серйозна небезпека ти оцінюєш по її реальності, а не так, як там. Ой боже мій, це ж темно і на вулиці хтось може бути і там, і так далі".
Окрема проблема — холод. За словами Володимира, найважче переноситься саме він. Якщо боєць недостатньо вдягнений, наслідки можуть бути трагічними. Були випадки, коли через обмороження військовим ампутували пальці. При цьому не завжди така втрата визнається підставою для інвалідності. Чеславський зауважує, що рішення ухвалюють ті, хто сам цього не переживав.
Байдужість у тилу
Найважчим після повернення з фронту Володимир Чеславський називає не побут чи фізичний стан. Найбільший виклик — байдужість.
Каже, що складно адаптуватися до середовища, де доводиться пояснювати очевидні речі. Особливо болісно, коли люди дозволяють собі хамство. При цьому він наголошує, що стримує емоції і реагує спокійно. Проте саме таке ставлення виснажує.
Окрема тема — спілкування з чиновниками. За словами Чеславського, частина з них або вдає нерозуміння, або поводиться зухвало. Йдеться про питання, які напряму стосуються фронту. Там рішення ухвалюють швидко, бо це необхідність. У тилу ж деякі посадовці самі створюють бар’єри.
На його переконання, така поведінка не просто дратує. Вона віддаляє країну від перемоги. Через це втрачаються можливості та переваги.
Водночас Чеславський не говорить про особливі привілеї для військових. Каже, що іноді достатньо простих слів підтримки.
"Хотілося б, щоб в інформаційному відношенні ми, військові, відчували підтримку, навіть іноді просто сказати Дякую. Цього достатньо".
Йдеться не про додаткові виплати чи бонуси. Насамперед — про людське ставлення.
Мотивація, віра і підтримка побратимів
Говорячи про мотивацію, Володимир Чеславський наголошує: усе починається з внутрішньої установки. Людина має чітко розуміти, заради чого вона тримається.
За його словами, однією з проблем у війську є слабке лідерство. Погані командири не вміють спілкуватися з особовим складом. Часто більше дбають про власний комфорт, ніж про підлеглих. Це підриває бойовий дух.
Для себе Чеславський сформулював простий принцип — бути з Україною до перемоги. Каже, що хотів залишатися на фронті стільки, скільки вистачить сил. Водночас визнає, що після поранення і переосмислення свого шляху відчув інше покликання.
Сьогодні він навчається в духовній академії. Розглядає можливість поєднати громадську діяльність зі священицьким служінням. Пояснює це просто: на фронті гостро відчувається нестача духовної підтримки. Саме тому хоче допомагати людям зміцнюватися внутрішньо.
Підтримку на передовій давали і прості речі. Передусім — гумор. Навіть у складних умовах побратими намагалися жартувати.
Особливе тепло приносили покинуті тварини. Спочатку бійці їх підгодовували, а згодом ті звикали до людей. Це нагадувало дім, якого так бракує на війні.
Ще одна риса фронтового життя — готовність ділитися всім. Там розуміють, що кожна хвилина може стати останньою. Тому підтримка побратима стає правилом.
Водночас Чеславський переконаний, що військовим найбільше бракує якісного спілкування. Потрібні психологи і капелани з бойовим досвідом. Ті, хто розуміє, що означає місяцями перебувати на позиціях і жити в постійній напрузі.
Поранення, підтримка і творчість
Серйозне поранення для багатьох військових стає переломним моментом. Для Володимира Чеславського цей день запам’ятався передусім підтримкою побратимів.
Йому запропонували евакуацію. Попри погане самопочуття, Чеславський відмовився. Після ротації пройшов коротке лікування. Каже, що після контузії та травми його кілька днів лікували антисептичними засобами.
Саме після пережитого він почав писати вірші. Зізнається, що перші тексти з’явилися після одного з парадів. Тепер на їх основі створює пісні. Планує не лише писати, а й виконувати їх.
Чеславський переконаний, що емоції війни не можна залишати всередині. Творчість допомагає прожити складний досвід. За його словами, це краще, ніж залишатися наодинці зі спогадами, які можуть руйнувати зсередини.
Чому поранені хочуть повернутися
На питання, чому військові після серйозних поранень прагнуть знову на фронт, Чеславський відповідає відверто. Каже, що спрацьовує внутрішній дух воїна і сильне відчуття побратимства. Часто воно сильніше за бажання повернутися до спокійного цивільного життя.
Чеславський також спілкувався з родичами загиблих військових. Він говорить із ними про честь і гідність тих, хто віддав життя за інших. Наголошує, що подвиг їхніх синів і батьків не був марним. І саме завдяки таким людям країна має шанс жити далі.
Розрив між фронтом і тилом
Говорячи про ветеранів, Володимир Чеславський наголошує на головному — суспільство і військові живуть у різних реальностях.
Люди в тилу не мають бойового досвіду. Вони не проходили через постійну небезпеку і втрати. Тому не завжди розуміють, як спілкуватися з тими, хто повернувся з фронту. Водночас, підкреслює Чеславський, звинувачувати цивільних у цьому не можна. Вони не обирали цей досвід.
Так само і військові не винні в тому, що їхня психіка змінилася. Після бойових дій людина інакше реагує на стрес. Те, що для когось катастрофа, для бійця може бути звичайною буденністю. Відсутність світла чи тепла на фронті — це частина щоденного життя.
Чеславський визнає, що йому простіше спілкуватися з тими, хто служив. Військові часто розуміють одне одного з півслова. Багато тем не потребують пояснень.
Він наводить приклад із Дніпра. Там військовий збирав кошти на ремонт авто для підрозділу. Коли зіткнувся з байдужістю, стався зрив. Чоловік почав бити чужі машини. За словами Чеславського, це наслідок відчуття самотності і нерозуміння.
Саме тому, переконаний він, потрібні фахові психологи і капелани з бойовим досвідом. Люди, які здатні вислухати і не допустити втрати самоконтролю.
Водночас певний розрив між цивільними і військовими існуватиме завжди. І частково це виправдано. Є поняття військової таємниці. Не все можна і потрібно пояснювати. Але це не має ставати причиною взаємного відчуження.
Чому громадська діяльність
Володимир Чеславський пояснює свій вибір просто: ветерани не мають залишатися осторонь після повернення з фронту. За його словами, це люди, які пройшли складний етап життя і потребують адаптації. Водночас саме вони здатні змінювати країну.
Чеславський переконаний, що держава сьогодні потребує не випадкових людей, а тих, хто знає ціну незалежності. Для нього корупція — не просто недоброчесність, а пряма загроза державі. Він називає її ворогом номер один.
На його думку, соціальна сфера потребує загартованих людей із чіткою позицією. Ветерани користуються довірою суспільства. І цю довіру можна використати для реальних змін.
"Я твердо переконаний в тому, що ми в цій війні переможемо, навіть якщо для цього потрібен ще час".
Водночас, додає Чеславський, перемога залежить не лише від фронту. Потрібні зміни всередині країни. На відповідальних посадах мають бути люди з принципами і відповідальністю.
Створення організації і місцеві ініціативи
Ідея створити громадську організацію виникла після захоплення українських моряків росією. Тоді, каже Чеславський, агресор намагався виправдати свої дії. Хоча міжнародний суд визнав факт порушення.
Ці події стали поштовхом до активної громадської роботи. Чеславський говорить, що нині люди більше бояться невизначеності, ніж самої війни. Бракує довіри до центральної та місцевої влади. Причина — численні корупційні скандали і безкарність.
На його переконання, громадська діяльність — це передусім про згуртованість. Саме цього зараз бракує суспільству.
Організація, яку очолює Чеславський, реалізує ініціативи на місцевому рівні. За підтримки родин загиблих і побратимів вдалося створити парк Героїв територіальної оборони. Саме там він розпочинав службу.
Чеславський вважає, що подвиг добровольців має бути належно вшанований. Молодь повинна знати історію. Лише так можна будувати майбутнє.
За його словами, здоров’я було віддано заради наступних поколінь. І важливо, щоб ті, хто прийде після, розуміли ціну цієї боротьби.
Чому "Стоп корупції"
До антикорупційної діяльності Володимир Чеславський долучився свідомо. Пояснює вибір просто — професіоналізм команди та конкретні результати.
Йдеться не лише про інформаційний ресурс. За словами Чеславського, важлива практична робота у вузьких напрямах. Зокрема, боротьба з незаконним видобутком піску та діяльністю шахрайських кол-центрів. Останні, каже він, завдають великої шкоди, особливо пенсіонерам.
Чеславський переконаний, що публічність і системна робота дають суспільству надію. Коли порушення виносять у публічну площину, це змушує реагувати.
На його думку, навіть сама згадка про "Стоп корупції" викликає у людей підтримку. Запит на справедливість у суспільстві великий. Українці хочуть жити в країні без корупції.
Шлях до священства
Окрім громадської діяльності, Володимир Чеславський обрав для себе ще один шлях — духовний. Рішення стати священиком він пояснює як внутрішнє покликання.
Каже, що прийшов до цього не одразу. Велику роль відіграли наставники і особисті переживання. Спочатку було складно зрозуміти, навіщо щоденна молитва і вивчення Святого Письма. Не все можна пояснити логікою.
З часом, говорить Чеславський, віра стала опорою. Вона змінила його самого і вплинула на близьких людей та побратимів. Він переконаний, що духовна підтримка потрібна не менше, ніж матеріальна допомога.
Чеславський переконаний, що священник формує моральний орієнтир для суспільства. Коли люди відходять від базових принципів, руйнується і спільнота. Саме тому духовне служіння він вважає не менш відповідальним, ніж військове.
До церкви він прийшов після особистих труднощів у сім’ї. Згодом, уже на фронті, віра лише зміцнилася. Були ситуації, коли небезпека була максимально близькою. Це, за його словами, тільки посилило переконання у власному призначенні.
Чеславський говорить і про складні розмови з людьми, які втратили рідних. Коли його питають, чому Бог дозволяє смерть, відповідає так: "Значить, це вони виконали своє призначення. Якщо Господь не забирає у тебе життя, значить, ти ще своє призначення і не виконав".
Саме тому сьогодні він хоче поєднати громадську діяльність із духовним служінням. Його мета — допомагати людям знаходити сенс і силу жити далі.
Військова служба і служіння священика
Порівнюючи військову службу та служіння священика, Володимир Чеславський говорить про спільну основу — відповідальність і дисципліну. Обидва шляхи передбачають форму. У військового — однострій, у священика — вбрання, яке не змінюється і символізує служіння.
Водночас зміст цієї служби різний. За словами Чеславського, військові часто переживають внутрішні сумніви. Саме тому потребують поруч духівника. Людину, яка допоможе пройти духовні випробування.
Головна різниця полягає в засобах. Військовий захищає зі зброєю. Священник діє словом і прикладом. Проте в обох випадках, підкреслює Чеславський, потрібно залишатися людиною.
Корупція і втрати на фронті
Володимир Чеславський переконаний: корупція в тилу напряму впливає на ситуацію на фронті. За його словами, війна почалася з відчуття слабкості держави. Ця слабкість проявилася у відсутності належних фортифікацій та забезпечення.
Він наголошує, що волонтерство не має підміняти державу. Країна здатна забезпечити армію, якщо ресурси не розкрадатимуться і не створюватимуться штучні бюрократичні перепони.
Окрема проблема — кадрові рішення. Чеславський говорить про кризу серед командирів. Частина з них не спілкується з підлеглими і не пояснює своїх рішень. Це підриває довіру і дисципліну.
На його думку, корупція і зневажливе ставлення до особового складу мають прямі наслідки. Коли військовий бачить загибель побратима і не відчуває підтримки, страх може зламати його. У таких випадках поряд мають бути психологи і капелани з досвідом роботи в бойових умовах.
Чеславський переконаний, що фахівці повинні працювати не лише з солдатами, а й з командирами. Підрозділ — це сім’я. Якщо в ньому немає взаємної підтримки, він не діє як єдине ціле.
"У нас повинні змінюватися підходи до роботи з людьми. Якщо ми цього не будемо робити, ми втратимо нашу армію".
Працевлаштування ветеранів і відповідальність держави
Говорячи про працевлаштування ветеранів, Володимир Чеславський наголошує: проблема не лише в уряді, але й у підходах до рішень. За його словами, багато постанов ухвалюють без консультацій із громадськістю.
У Києві зареєстровано близько 200 тисяч ветеранів. Частина з них — учасники бойових дій. Чеславський уточнює, що війна триває, тому не всі формально є ветеранами. Йдеться і про тих, хто визнаний непридатним до служби.
Він підкреслює: навіть після поранень ці люди можуть бути інструкторами, консультантами, працювати в оборонному секторі чи бізнесі. Більше того, ветерани здатні впливати на роботу місцевої влади.
На його думку, формальні запрошення не працюють. Написати "запрошуємо ветеранів" — замало. Потрібна індивідуальна робота з кожним. Потрібно знаходити тих, хто готовий брати відповідальність.
Чеславський говорить, що ветерани мають витримку і орієнтацію на результат. Саме таких людей держава повинна залучати до управління. "За кожну людину ми повинні воювати. За тих, хто знає ціну Справами словами", — наголошує він.
Оцінюючи державну підтримку, Чеславський зауважує розбіжність між звітами і реальністю. Доплата у 200 гривень до ветеранської пенсії, на його думку, виглядає символічною. Багато програм ускладнені бюрократією. Щоб отримати пільгу, потрібно зібрати значний пакет документів.
Окреме питання — житло. Норма у сім з половиною метрів на людину, каже Чеславський, не відповідає гідним умовам. Черги на квартири розтягуються на роки. За рік можуть надати лише близько десяти квартир при сотнях заявників.
Він переконаний, що головна проблема — відсутність системного залучення ветеранів до формування державної політики. Саме тому результатами люди частіше незадоволені, ніж задоволені.
Порада побратимам і боротьба далі
Звертаючись до учасників бойових дій, Володимир Чеславський радить не залишатися осторонь суспільних процесів. Він пропонує долучатися до антикорупційної роботи, зокрема співпрацювати з редакцією Стоп корупції.
Йдеться не просто про повідомлення фактів. За його словами, важливо, щоб на основі звернень створювалися журналістські матеріали і розслідування. Порушень багато, і активна позиція ветеранів може змінювати ситуацію.
Говорячи про майбутнє, Чеславський наголошує: його боротьба триває, але вже без зброї.
"Щоб ті, хто залишається без уваги. Щоб вони отримали турботу і піклування про себе, щоб люди не залишалися сам на сам зі своєю проблемою".
На його думку, найбільша проблема — втрата людяності. Коли немає взаєморозуміння, суспільство слабшає. Тому своє завдання він бачить у тому, щоб навчити людей чути одне одного.
Ще більше гарячого та ексклюзивного контенту – у наших Instagram та TikTok!
Допоможи зламати корупційні схеми – надішли сигнал у чат-бот.
