У Поліції охорони служать люди, чиї особисті історії допомагають краще зрозуміти їхній вибір професії. Старший сержант поліції Артем Баграков, поліціянт Печерського РВ Управління поліції охорони в місті Києві, з одинадцяти років займається єдиноборствами, мріє подбати про батьків і пам’ятає, як сам колись потребував захисту. Про те, як спорт і родина сформували його характер, він розповів у відвертому інтерв’ю. Витримка, відповідальність і готовність допомагати людям, про які говорить Артем, є важливими для служби, наголошує начальник Департаменту поліції охорони полковник поліції Олексій Березневич.
До спортивного залу Артема привела мама. Вона побачила, що сина ображають у школі, а він не може дати відсіч, тож вирішила допомогти йому навчитися захищати себе. На першому занятті залишилася поруч і спостерігала за всім тренуванням.
Хлопцеві сподобалося відразу. Він досі пам’ятає увагу тренера, який помітив його здібності. Для дитини, що почувалася невпевнено серед однолітків, ці слова багато важили.
"І після тренування ми зайшли, і тренер навіть сказав, що дуже здібна дитина. І це в мені ще більше підігріло цікавість до цього виду спорту", - згадує Артем.
Поступово тренування стали частиною його повсякдення. Заняття проходили тричі на тиждень, але Артем приходив і в інші дні. Іноді залишався після одного тренування на наступне. Каже, що був замкненою дитиною, мало гуляв і майже не спілкувався з однолітками. Його звичний маршрут пролягав зі школи додому, потім до залу, а ввечері робив домашні завдання.
Особливе місце в цьому розкладі посідав батько. Він працював далекобійником, тому часто був у дорозі. Коли повертався, заохочував сина більше займатися: рано вставати, бігати, тренуватися. Артем пам’ятає його вимогливість і настанови продовжувати працювати, навіть коли важко.
Згодом спорт став для нього опорою у складні періоди. Знайомий ритм тренувань допомагав зібратися та рухатися далі.
"У кожної людини бувають періоди кращі, бувають періоди гірші. І тому саме спорт і батько допомогли мені вибратися з гіршого періоду в кращий", - розповідає він.
Сьогодні Артем - кандидат у майстри спорту з панкратіону. За його спортивним досвідом стоять роки занять, втома, хвилювання перед поєдинками та невдоволення власними помилками. Він зізнається, що не любив програвати в дитинстві й досі важко сприймає поразки, - проте продовжує тренуватися.
Підготовка до змагань потребує особливої зосередженості. Ранкова пробіжка, кілька тренувань протягом дня, робота над технікою та фізичною формою. За коротким виступом, який бачать глядачі, стоять дні й тижні цієї праці.
Одним із пам’ятних для Артема став виступ на Кубку Президента. У його ваговій категорії змагалися 18 учасників. Він провів три поєдинки та виборов третє місце.
На нагородженні був присутній Президент України. Артем згадує, що в той момент ще перебував під враженням від змагань, а вже потім повністю усвідомив, хто стояв перед ним. Ця подія залишилася для нього особливим спогадом і додала натхнення.
Та незалежно від рівня змагань і результату, він завжди пам’ятає слова, які мама говорила йому перед виступами:
"Мені неважливо, виграєш ти чи програєш. Я все одно тебе люблю, все одно тебе чекаю, все буде добре".
У родині до його спортивних здобутків ставилися по-різному. Мама заспокоювала і вселяла віру, батько налаштовував на перемогу і вимагав працювати. Розповідаючи про них, Артем згадує і підтримку, і непрості моменти дорослішання. А коли йдеться про власні мрії, насамперед говорить про бажання допомогти близьким.
Він виріс у багатодітній родині, де виховувалися п’ятеро хлопців і дівчина. Бачив, як тяжко працював батько, щоб забезпечити сім’ю, і хоче, щоб тепер він мав більше можливостей відпочивати.
"Я вважаю, що моя мрія збудеться, коли не потрібно буде моєму батькові досі так тяжко працювати", - ділиться Артем.
Ця увага до близьких відчувається і в інших його спогадах. Він розповідає, як заступався за старшу сестру, маму, а також за незнайомих людей. Спортивна підготовка додала впевненості та розуміння власних можливостей. Водночас він не вважає застосування сили бажаним завершенням конфлікту.
"Навіть саме розуміння того, що я вмію, що я можу, воно мені допомагає. І неважливо, доведеться мені це застосувати чи не доведеться. Якщо доведеться, я буду готовий. Якщо не доведеться, це буде дуже добре. Найкраща бійка - та, якої не було", - говорить поліціянт.
У цих словах є важливе для його професії розуміння: фізична підготовка має поєднуватися із самоконтролем. Уміння оцінити ситуацію, стримати емоції та запобігти загостренню потрібне у щоденній роботі з людьми.
"Для Поліції охорони цінні працівники, які відповідально ставляться до служби й постійно працюють над собою. Спорт може багато дати людині: дисципліну, витримку, вміння зібратися у складний момент. Важливо, як вона використовує ці якості. В історії Артема бачимо повагу до родини, готовність заступитися за іншого та розуміння відповідальності за власну силу. Саме з особистих якостей наших працівників складається ставлення людей до всієї служби", - зазначив начальник Департаменту поліції охорони полковник поліції Олексій Березневич.
Вибір життєвого шляху і професії для Артема пов’язаний з дитячою мрією. Вдома збереглася фотографія, на якій він маленький, у поліційній формі та кашкеті. На певний час про цей знімок забув, але згодом згадав і про фото, і про своє бажання робити добрі справи для людей.
"Зрозумів, що хочу спробувати себе так, як колись хотів у дитинстві. І отак я опинився тут. Тепер на стіні реальна фотографія, де я в поліційній формі", - розповідає Артем.
Щоденний результат роботи Поліції охорони забезпечують люди, від підготовки, витримки та рішень яких залежить безпека інших. Вони заступають на чергування, реагують на виклики, захищають людей та їхнє майно. Тому для служби важливі не лише професійні навички, а й особистісні якості кожного працівника: відповідальність, уважність і готовність допомогти. Саме вони формують довіру до Поліції охорони та впевненість у тому, що в потрібний момент допомога буде поруч.
