На YouTube-каналі "Анатоліч" вийшло велике інтерв’ю з Максимом Бахматовим – головою Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. Команда проєкту приїхала на Троєщину, щоб без фільтрів поговорити про те, як один із найбільших районів столиці пережив одну з найскладніших зим за час повномасштабної війни.
У відвертій розмові йшлося не лише про блекаути та управлінські рішення в умовах кризи, а й про системні проблеми міста, затяжне будівництво метро, життя району сьогодні та особистий досвід роботи під постійним тиском.
"Ми не були готові" – про блекаути та реальність зими
Однією з ключових тем інтерв’ю стали масовані російські атаки на енергетичну інфраструктуру та їхні наслідки для Києва. За словами Максима, місто зіткнулося з викликом, до якого не було повної готовності.
"Київ не був готовий до таких масштабних відключень. Це факт, який треба визнавати".
Йдеться не лише про технічні аспекти, а й про відсутність відпрацьованих сценаріїв дій у випадку тривалих відключень електроенергії. У найкритичніші моменти район фактично опинився в умовах, де потрібно було швидко адаптуватися до нової реальності.
"Ми вчилися реагувати вже в процесі. Не було інструкції, як діяти в таких умовах", - додав він.
Троєщина, як густонаселений житловий масив, особливо гостро відчула наслідки блекаутів – від перебоїв із теплопостачанням до складнощів із базовими побутовими умовами.
"Це було виживання" – про рішення, які приймалися на ходу
Максим Бахматов наголосив, що в пікові періоди кризи управління районом більше нагадувало роботу антикризового штабу, ніж стандартну адміністративну діяльність. Багато рішень доводилося ухвалювати буквально “на ходу" – без часу на довгі погодження чи стратегічне планування. У центрі уваги були базові потреби людей - тепло, вода, електрика, безпека.
За його словами, це був період, коли система змушена була працювати на межі можливостей, а відповідальність за кожне рішення відчувалася особливо гостро.
Життя під час блекаутів – як Троєщина проходила кризу
Окрему увагу в інтерв’ю приділили тому, як саме мешканці району переживали складні періоди. Йдеться про довгі години без світла, проблеми з опаленням, перебої у водопостачанні та постійне відчуття невизначеності.
"Люди залишалися без світла годинами, інколи – днями. Це був серйозний виклик для всіх", – зазначив Бахматов.
Водночас він відзначив і адаптивність людей – здатність швидко підлаштовуватися до нових умов, підтримувати одне одного та знаходити рішення навіть у найскладніших ситуаціях. Цей досвід став серйозним випробуванням як для системи управління, так і для самих мешканців району.
"Метро на Троєщину – одна з найбільших проблем" – про інфраструктуру
Ще однією важливою темою розмови стало будівництво метро на Троєщину – проєкт, який обговорюють уже багато років. Максим визнав, що це питання залишається болючим для району, адже транспортна доступність безпосередньо впливає на якість життя сотень тисяч людей.
У розмові йшлося про реальний стан проєкту, причини постійних затримок та складнощі, які виникають у процесі реалізації. Попри це, тема метро залишається однією з ключових у контексті розвитку району.
"Це робота під постійним тиском" – про гейт і скандали
Окремий блок інтерв’ю був присвячений особистим аспектам роботи чиновника. Йшлося про зарплату, резонансні скандали та хвилю критики у соціальних мережах. Бахматов відверто визнав, що публічна робота сьогодні неможлива без постійного тиску, гейту та уваги з боку суспільства. Це частина реальності, до якої доводиться адаптуватися, зберігаючи при цьому здатність ухвалювати рішення і нести відповідальність.
"Гейт – це частина цієї роботи. Ти не можеш бути публічною людиною і не стикатися з цим", – сказав Бахматов.
Це інтерв’ю – не лише про один район Києва. Це розмова про те, як велике місто проходить через війну, як працює система у кризових умовах і яку ціну мають управлінські рішення. Воно поєднує в собі одразу кілька рівнів – від глобальних викликів енергетичної безпеки до локальних проблем інфраструктури і особистого досвіду людини, яка щодня відповідає за життя великої частини столиці. І водночас – це спроба чесно зафіксувати реальність, у якій опинився Київ, без прикрас і з усвідомленням того, що багато викликів ще попереду.