У самому серці Львова ще у 1982 році з’явилося найбільше жовто-блакитне серце, яке стало символом надії на Незалежність. І хоча на перший погляд це була звичайна радянська мозаїка, у її композиції заховано глибокі національні та релігійні сенси. Про це розповів український інстаграм-проєкт про мистецтво та митців "Якого біса".
У часи, коли навіть кольори українського прапора могли стати підставою для арешту, художники Богдан Сойка, Євген Безніско, Микола Кристопчук і Богдан Сорока створили твір, що зберіг у собі справжній дух України. Мозаїку "Воз’єднання України" вони створювали протягом 1977–1982 років. У центрі композиції — символічне Дерево життя, крона якого утворена у вигляді жовто-блакитного серця.
Це серце не лише декоративний елемент. Воно символізує Україну, що виживає серед вогню комуністичної системи. Корені дерева — це наше минуле, вписане у півколо, що нагадує чашу крові та страждань. Цей образ перегукується з іконографією "Розп’яття на Дереві життя". Звідти виростає хрест — Дерево життя, на якому був розіп’ятий Христос. Навіть коріння зображене у жовто-блакитних кольорах, хоч чаша — у кольорі крові.
Жовто-блакитне серце також є відсиланням до творчості бойчукістів — мистецької школи, яку було знищено радянською владою. Саме образ Дерева життя був для них головним символом відродження традицій. Таким чином автори мозаїки продовжили їхню ідею.
Микола Кристопчук вніс у мозаїку образ України як святої, а не радянської жінки в шароварах. Він надихався мозаїками Софії Київської, зокрема образом Оранти. У ті роки навіть згадування імені Христа було під забороною. Тим не менш, художник використав іконографію, що прямо вказує: Україна — це Оранта.
Євген Безніско процитував у мозаїці роботу Олени Кульчицької "Стрітення двох Україн" 1932 року. Центральні жіночі постаті в мозаїці — це образи Західної та Центрально-Східної України. У героїні із Заходу — не постоли, а витончені білі туфлі. Це був символ того, що автори — галичани. Полотно Кульчицької створювалося в часи Голодомору та польської пацифікації, і воно несло послання про духовне єднання українського народу.
Художниця звернулася до біблійної сцени зустрічі Марії та Єлизавети. У цьому образі — символ віри в об’єднання України як сакральної події, попри всі труднощі. Автори мозаїки підтримали цю ідею, продовживши іконографічну традицію.
Богдан Сорока, син провідників ОУН, який народився у радянській тюрмі, додав у мозаїку потужний образ спротиву. Він зобразив комуністичних діячів, будьонівців і червоноармійців із повністю чорними, примруженими очима. Вони не здатні дивитися на світло, яке випромінює Дерево життя. Натомість білки очей мають лише лемківська жінка, дитина та коні — ті, хто залишився вірним світлу і правді.
Цей образ підкреслює ідею: комунізм — це світ тіней, що не може протистояти правді. Структура твору розділяє два світи — сакральний, духовний світ України і темний, глухий простір радянського матеріалізму.
Мозаїка "Воз’єднання України" — це не банальна "Дружба народів". Це глибокий мистецький код боротьби, зашифрований у мові ікон. Саме через такі твори національна ідентичність продовжувала жити у найтемніші часи.
Раніше розповідали, рік Вогняного Коня 2026 пройде під знаком активної енергії, рішучості й швидких змін.
Ще більше гарячого та ексклюзивного контенту – у наших Instagram та TikTok!
Допоможи зламати корупційні схеми – надішли сигнал у чат-бот.