Вагітність — період змін і роздумів, який впливає не лише на фізичний стан, а й на внутрішній світ жінки. Юля Барва, поетеса та блогерка, відкриває перед нами глибину свого творчого шляху в цей особливий період життя, зокрема, як зміни в очікуванні дитини відобразилися на її віршах.
Юля Барва — поетеса зі Львова, блогерка, жінка, яка надихає своєю щирістю та любов’ю до життя. Вона мама підлітка і чекає на народження ще однієї донечки. Цей період у її житті особливий, і вона поділилася враженнями про вагітність, творчість, родинні зв’язки та внутрішню силу.
Юлю, чи змінилось ваше поетичне письмо з початком другої вагітності? Чи впливає цей стан на емоційність чи теми ваших віршів?
Так, трохи змінилось, адже у вагітних настрій і бажання можуть змінюватися щодня, а моя творчість тісно пов’язана з внутрішнім станом. Цей період робить мене більш вразливою, чутливою до деталей, і це природно відбивається у віршах. Частіше з'являються тексти про прийняття, очікування, ніжність — можливо, раніше я б не наважилася їх писати в такій формі.
У новому вірші "Пам’ятай, ти просто людина…", прем’єра якого відбудеться 1 серпня, звучить заклик до людяності й внутрішнього балансу. Що надихнуло вас на ці рядки саме зараз?
"Пам’ятай, ти просто людина" — це вірш, який я написала ще давно, і він увійшов до моєї першої книги "А все інше – Вірші". Втім, відео до нього ще не було, і я відчула, що саме зараз настав час дати йому нове життя та зробити окрему прем’єру. Можливо, нинішні події чи внутрішні переживання зробили цей текст особливо актуальним — як нагадування собі й іншим про прості, але важливі речі: людяність, терпіння, прийняття себе.
Коли і де вам найчастіше приходять натхнення на вірші — у тиші, вночі, під час відпочинку або під час роботи?
Найбільше — перебуваючи вдома, адже дім для мене — це спокій і гармонія. Тут усе так, як мені подобається, і я справді дуже люблю цю квартиру. Також натхнення часто приходить, коли залишаюсь наодинці з природою. Для моєї поезії найважливіше — тиша, коли ніхто не заважає, не відволікає і не перебиває.
Як ваша донька-підліток реагує на новину про молодшу сестричку? Чи чекає вона її, не буде ревнувати вас до неї?
Коли Амалія дізналася про вагітність — розплакалась. Це було дуже зворушливо…
Насправді вона дуже чекає на сестричку — щодня цілує животик.
А от чи буде ревнувати — побачимо, адже в нас із нею досить міцний зв’язок, зокрема тому, що останні шість років вона зростала без батька.
Ви поділилися фото з мамою та сестрою, яка також чекає дитину. Як ви переживаєте цю вагітність разом? Що у вас із нею спільного, а що — зовсім різне?
Ну, почнемо з того, що у нас різниця у віці 13 років, і те, що ми майже одночасно завагітніли — це якесь диво, я вважаю.
Зараз, під час вагітності, ми стали частіше зідзвонюватися. Ділимося тим, у кого що болить, які симптоми, які скарги — підтримуємо одна одну.
Це дуже зближує, і я відчуваю, що ми стали не просто сестрами, а справжніми подругами в цьому особливому періоді.
Як змінився ваш підхід до материнства у порівнянні з першою вагітністю? Чи відчуваєте себе впевненішою?
У мене була дуже важка перша вагітність — усе це було наче якийсь фільм жахів. Зараз, дякую Богу, все проходить зовсім по-іншому.
Чи змінився підхід — важко сказати, але однозначно я стала дорослішою й мудрішою. І так, завдяки цьому відчуваю себе впевненішою, зникло відчуття страху.
У чому ваша сімейна підтримка зараз найпомітніша? Як ваш чоловік переживає цей період разом із вами?
Найпомітніша — у тому, що ми обоє змінилися. Точніше, нас змінило дитя. Ми стали більш відповідальними одне за одного, між нами сформувався міцний ланцюг дружби. Ми майже перестали конфліктувати й сваритися — зокрема тому, що мені не можна нервувати.
Чоловік, звісно, підтримує, як може. Але на відстані це дається непросто, адже він живе в Києві, а я зараз у Львові. Бачимось лише на вихідних.
Які родинні ритуали чи традиції допомагають вам залишатися в ресурсі в непростий час?
Найбанальніші речі, які свідчать про те, що життя триває: подаровані квіти, усмішка рідних, похід у кіно чи вечеря в ресторані, сімейні прогулянки парком, поїздка до батьків та інше. Усі ці, здавалося б, дрібниці нагадують, що ми живемо, а саме життя — це безперервний ресурс.
Як поєднувати роль мами, дружини, поетки та блогерки — і не загубити себе в цьому переліку?
А в мене нарешті все склалося так, що всі ці ролі приносять задоволення. Раніше я десять років працювала в бізнесі — тоді було значно важче поєднувати все, але й з цим я справлялася. А зараз, можна сказати, усе навпаки: це не обтяжує, а наповнює. Кожна з ролей доповнює іншу — і саме в цьому я знаходжу себе, а не гублю.
Які слова ви б хотіли, щоб ваша новонароджена донька почула першими, коли з’явиться на світ?
Привіт, донечко. Вітаю тебе у цьому світі! Дякую за те, що обрала мене своєю мамою. Люблю тебе безмежно.
Що вам допомагає залишатися собою в період змін — емоційно, тілесно, духовно?
Я б могла зараз говорити про всі ці новомодні медитації, тренінги, коучів тощо, але відкрию секрет — я взагалі не медитую :) Бо не маю до цього терпіння. Я така людина — активна, жвава, мені все треба "бігом", і саме це мені подобається.
От цей постійний рух і молитва — ось що мене тримає. Рух дає мені силу відчувати життя, а молитва — внутрішню опору та спокій, коли навколо все змінюється.
І останнє: про що мріє Юля Барва сьогодні — як жінка, мама і поетка?
Звісно, у нас усіх є одна велика спільна мрія. Та все ж я вважаю, що в кожного з нас повинні бути свої маленькі мрії — незалежно від обставин. Мрії, які поступово переростають у цілі, а цілі — у дії.
Бо, як я писала у своєму вірші:
Бо без мрії — немає сенсу,
Бо без мрій — нас би не було.
А ще я щиро бажаю всім читачам, аби їхні мрії неодмінно здійснилися.
Нагадаємо, українська акторка поділилась особистою історією про перші сесії з психологом і страхи, які виникають під час роботи над собою. Чому Даша Петрожицька вирішила звернутись до штучного інтелекту замість терапевта — щира розмова в проєкті "КіноUA".
Ще більше гарячого та ексклюзивного контенту – у наших Instagram та TikTok!