Місто Умань відоме передусім завдяки дендропарку "Софіївка" та історії родини Потоцьких. Проте далеко не всі знають, що під вулицями цього міста ховається інша Умань — підземна. Місцеві катакомби, монастирські ходи, схованки, келії та стародавні комунікації формують справжню мережу, що зберігає сторінки кількох століть історії.
Одним з головних осередків підземного життя Умані є колишній Василіянський монастир. Його заснування датують серединою XVIII століття. Ініціатором створення обителі був Франциско Селезій Потоцький — батько Станіслава Потоцького, засновника парку "Софіївка".
Потоцький вирішив змінити віросповідання в регіоні, зменшивши вплив православ'я. Для цього він запросив до Умані василіян — представників греко-католицького ордену. Початково монастир мав дерев’яну структуру, але після повстання Коліївщини, унаслідок якого загинуло шестеро монахів, було зведено кам’яну будівлю. Її архітектура передбачала захисні функції: товсті стіни, підземні рівні, вузькі коридори.
Будівництво і підземелля
Фундамент монастиря лежить на глибині 4–4,5 метра. Стіни у деяких місцях сягають товщини до 2–3 метрів. У комплексі було передбачено повітряні виходи для вентиляції. Монахи мали келії, церкву, трапезну та навіть броварню. Вживати пиво їм було заборонено, однак варити та продавати — дозволялося. Ці кошти вкладалися у розвиток монастиря.
Цеглу на будівництво привозили з території сучасної Польщі, а згодом почали виготовляти й на місцевих цегельнях. На матеріалах можна побачити різні клейма — польські, уманські та навіть "кацапські" з написами за українським правописом. Це сталося вже після того, як Умань опинилася під контролем російської імперії.
Підземна мережа Умані
Катакомби в Умані не обмежуються лише монастирем. Підземні ходи охоплюють центр міста, простягаючись з території колишньої козацької фортеці, що нині є міським базаром. Головне призначення цих ходів — створення шляхів для втечі мешканців у разі небезпеки.
У 2018 році, під час ремонтних робіт на центральній площі, частина землі провалилась, відкривши вхід у невідомі раніше тунелі. Їх дослідження показало, що під площею існує розгалужена система підземель — із кімнатами, сходами, навіть ходами у два рівні. Найвідоміша місцева легенда — про "метро Жашкова" — тунель завдовжки до 60 км, яким, за переказами, могли пройти навіть коні.
Побут, молитва і навчання монахів
У монастирі діяла ціла система обігріву підземель. Для цього використовували дрова, імпровізовані печі й системи вентиляції. Температура в опалюваних приміщеннях могла сягати +20°C навіть взимку. Монахи хворіли, тому в обителі діяв свій лікар-алхімік, який виготовляв ліки — знайдені під час розкопок баночки мають вік понад 170 років.
Молитва була ключовим елементом монастирського життя. Для цього використовували клячниці або сповідальниці. Молитви могли тривати кілька годин. Також збереглися зразки письмової роботи монахів: писали при свічках, спеціальними перами, кожна помилка призводила до переписування всього аркуша.
Трапезна мала свої правила: початок їжі дозволявся лише після молитви, яку читав один із монахів. Під час його молитви він не їв — лише коли інший брат займав його місце і продовжував молитву, той міг приєднатися до трапези.
Монастир виконував також освітню функцію. У класах навчали як майбутніх священнослужителів, так і звичайних учнів. У навчальній програмі були присутні предмети світського характеру: мови, географія, хімія, фехтування. В окремі періоди тут навчалося до 800 учнів. Система виховання передбачала сувору дисципліну — за провини застосовували публічне покарання.
Втрата обителі та радянський період
Після польського повстання 1831 року будівлю конфіскували. Монахи були виселені, а приміщення використали під військовий госпіталь і окружний суд. У радянський період монастир не відновили — натомість там розмістили військову частину. Солдати використовували підземелля для господарських потреб, зокрема — для заквашування продуктів. Частина інфраструктури збереглася, включаючи склеп, у якому ховали монахів.
Сьогодні підземелля частково досліджені. Відвідувачам показують обмежену територію монастиря, а більшість підземних об'єктів лишається закритою для загального доступу.
Нагадаємо, покинуті міста України: історії місць-примар, що залишилися від радянських часів.
Ще більше гарячого та ексклюзивного контенту – у наших Instagram та TikTok!