"Дитинство, обпалене війною" — це історії дітей, які втратили батьків через повномасштабне вторгнення. Серед них — Вадим, Микита, Данило та Ростик. Вони пережили страшний біль, але знайшли сили й далі будують свої мрії. Хтось хоче стати машиністом метро, а хтось уже навчається у військовій академії у США, аби повернутися й навчати українських військових за стандартами НАТО. Кожна історія звучить, щоб нагадати — поруч із нами вже немає багатьох.
Фільм від редакції СК Лайф піднімає непрості питання: що відбувається з дитиною, коли війна забирає батьків? Як говорити з нею про смерть? Чи можливо зцілити дитячий біль? Відповідь шукають ті, хто щодня поруч із дітьми — психологи, координатори благодійних фондів, правозахисники.
Держава та суспільство мають робити більше, ніж співчувати. Дітям потрібні умови для розвитку, психологічна підтримка, безпека й доступ до освіти. Вони — наше сьогодення і наше майбутнє.
Повномасштабна війна забрала десятки тисяч життів. Серед загиблих — тисячі батьків. Діти залишаються з болем, який неможливо приховати. Кожна втрата — це окрема історія, про яку має знати світ.
Діти — мовчазні свідки війни. Вони по-різному реагують на втрату. Як пояснює психологиня Світлана Копаниця з простору "затишно space" від БФ "Схід SOS", діти 7–10 років вже розуміють, що смерть безповоротна. Але магічне мислення змушує їх вірити, що слухняність чи ритуали можуть щось змінити. "Вони можуть плакати, але швидко перемикаються: граються, веселяться, а сум повертається тоді, коли щось нагадує про дорослого", — пояснює вона.
Микита, 7 років — підопічний БФ "Даруй Добро".
— Якби мав чарівну паличку, яке б було твоє бажання?
"Донат".
— А суперсила?
"Гравітація".
— Піднімати предмети?
"Не. Себе піднімати, щоб літати від брата далеко".
Данило, 9 років, також підопічний цього фонду.
— Ким мрієш бути?
"Машиністом поїзду або метро".
— Які улюблені предмети в школі?
"Інформатика, бо сидимо за комп’ютером, і фізкультура, бо граємо футбол".
— Яка мрія зараз?
"Переміститись у 2000 рік і вбити путіна".
— Яким був твій тато?
"Гарним, найкращим".
Їхній батько, Богдан Валентинович Цанько, загинув на донецькому напрямку в селі Водяне, виконуючи бойове завдання. Тепер хлопців виховує мама Катерина.
Сімейний помічник БФ "діти героїв" Ольга Леус розповідає: "Ми перебували в заблокованому Маріуполі. Виїхати не могли. Чоловік загинув 26 або 27 березня, коли вийшов оглянути будинок. Його вбив снайпер".
Психологи радять говорити з дітьми про втрату лише в безпечному місці. "Треба прямо назвати емоції й повідомити, що батько чи мати загинули. Якщо дитині 4–5 років, пояснити простими словами, які вона може зрозуміти", — пояснює фахівець.
Ольга додає: "Старшому сину я сказала відразу, йому було 14. Молодшому, якому було 8, довго не говорила. Коли ми виїхали з Маріуполя, психолог порадила, як правильно пояснити. Розмова була важкою, але легшою, ніж я думала".
Ростик, 10 років. Його батько зник безвісти, мама відмовилася від нього. Хлопчика виховує прабабуся. Попри втрати, він допомагає армії, віддаючи свої кишенькові гроші.
— Ким мрієш стати?
"Кухарем".
— Чому?
"Так хочу".
— Що подобається у готуванні?
"Макдональдс. Бо якщо буде війна, не буде Макдональдса".
— Що таке добро?
"Допомагати людям, допомагати батькам".
Вадим, син загиблого героя Сергія Городного, сьогодні вчиться у військовій академії у США. Йому 16 років. Його батько загинув у березні 2022 року в Чернігові, рятуючи цивільних. "Ще у першому класі я писав, що хочу вирости і захищати Батьківщину. Я буду військовим інструктором", — каже він.
Діти з патріотичних родин часто обирають шлях своїх батьків: стають військовими, волонтерами, психологами. Це спосіб вшанувати пам’ять і знайти сенс у власному житті.
Ольга розповідає, що її діти після поїздки в табір Gen Camp побачили, як працюють психотерапевти. "Син зрозумів, що хоче допомагати іншим, але дорослим, можливо, військовим", — каже вона.
Психологи застосовують різні методи: арттерапію, пісочницю, іграшки, листи, тілесно орієнтовані практики. Це допомагає дітям знову відчути безпеку і планувати майбутнє.
Оксана Куянцева з БФ "Схід SOS" наголошує: "Дуже боляче, що діти малюють війну. Але завдяки цим малюнкам ми можемо показати світу, чому потрібно допомагати Україні".
Правозахисники додають: діти, які втратили батьків, залишаються сам на сам із війною. Вони стикаються з порушенням права на життя, безпеку, освіту. Багатьох примусово депортують у росію чи на окуповані території, змінюють імена або незаконно всиновлюють. Це — ще одна трагедія війни, яку світ не має права ігнорувати.
Ще більше гарячого та ексклюзивного контенту – у наших Instagram та TikTok!
